УКР

Слова перформера:

Вітаю! Дякую за те, що ви знаходитесь зараз тут. Мене звуть Ігор Шугалєєв, я незалежний актор і перформер з Білорусі. Сьогодні ви побачите проект “375 0908 2334, the body you are calling is currently not available”. У його назві, в цій комбінації цифр, що нагадує телефонний номер, зашифрований сенс:

375 - телефонний код Республіки Білорусь.

0908 - дата президентських виборів, які були цинічно сфальсифіковані владою. Незадоволеність результатами виборів трансформувалася в протести і революційний рух, який триває досі.

2334 - номер адміністративної статті “Порушення порядку організації або проведення масових заходів”, за якою з серпня 2020 року було засуджено більше 40 тисяч білорусок/білорусів.

Я громадянин країни, в якій з 1994 року, а це вже 29 років, при владі перебуває один президент.

Невдоволення незмінністю цієї влади, і - як фінальний тригер, - нахабна фальсифікація президентських виборів призвели до сплеску громадянського протесту.

У свою чергу влада застосувала невиправдану агресію у придушенні протестного руху.

З 9 по 13 по серпня стався справжній вибух ескалації насильства силових структур по відношенню до мирних протестантів.

Те, що відбувалося в ті дні без перебільшення, нагадувало військові дії: було однаково страшно перебувати на вулиці (але ми були там) або повертатися вночі додому.

У перший день протесту, приблизно з 18.00, влада цілеспрямовано відключила інтернет. Повну шокуючу інформацію про те, що сталося напередодні у всій Білорусі ми отримували тільки під ранок, коли інтернет нарешті з'являвся.

Починаючи з перших днів протестів, очевидці та незалежні ЗМІ стали викладати відео- та фото- свідчення застосування необґрунтованого, надмірного насильства для розгону демонстрантів та випадкових перехожих.

Затримані після звільнення повідомляли про побиття під час затримання, перевезення в автозаках та в ізоляторах.

Протестувальники свідчили про серйозні травми, у тому числі від спецзасобів: гумових куль, світлошумових гранат, електрошокерів. Серед таких травм – поранення від гумових куль, переломи, черепно-мозкові травми, струси, ураження внутрішніх органів тощо.

Також були загиблі.

Крім фізичного насильства, на затриманих чинився сильний психологічний тиск: це випадки погроз серйозним тюремним терміном, погроз фізичним насиллям та зґвалтуванням; ігнорування прохань у наданні медичної допомоги.

Автозаки були переповнені, нерідко заарештованих укладали у два шари. Заарештованих утримували в РУВС та в «прийомних» ізоляторах в одній позі багато годин, били за кожен рух і за кожен звук.
Затримані неодноразово повідомляли про «коридори», коли новоприбулих до РУВС чи ізолятор проганяли між рядами силовиків, які били кожного кийками.

Норми наповнюваності камер багаторазово перевищували: у камерах 5х6 метрів знаходилося від 50 до 100 людей. Затриманих утримували в антисанітарних умовах, їх обмежували у харчуванні та споживанні води.

Під час побиття затриманих змушували кричати «Я люблю ОМОН», співати білоруський гімн та гімн ОМОНу, читати молитви; запитували «Хто найкращий у світі президент?» і «Писатимете заяву на побиття?».

Жителі будинків поблизу ізоляторів повідомляли про виски та крики, що лунали з камер ночами.

І ось після цієї лавини жахливих і шокуючих новин, постів, інтерв'ю, відео, які з'являлися в момент включення інтернету, я відчував, з одного боку, полегшення, що цієї ночі вцілів і не став героєм сумних новин. А з іншого - це було сильне переживання за тих, до кого не міг додзвонитися під ранок.

Фраза автовідповідача “The Party you are calling…” лякала: абонент міг бути одним із затриманих та постраждалих.

13 серпня змінилася стратегія протесту - завдяки денним ЖІНОЧИМ МАРШАМ - він став принципово НЕНАСИЛЬНИЦЬКИМ І МИРНИМ. У наступні дні у місті стало безпечніше.

Мирні протестувальники зайняли всі вулиці. Здавалося, що все закінчиться за кілька днів. Це була справжня ейфорія єдності.

Багато хто з нас відчував потужне переживання: змішане почуття радості єдності та жаху від вчорашніх новин. Часами ми відчували, що не маємо права радіти, ніби наша радість знецінює свідчення нелюдського поводження із затриманими.

Тоді я запитав себе: як не забути те, що сталося вчора?

14 серпня ми з друзями домовилися перечитувати та переглядати новини перших днів, щоб не вимикатися із боротьби.
Також важливим було питання, а що я можу зробити у полі своєї професії, щоб посунути вперед протест?

Ці питання почали турбувати мене ще більше, коли мені, відчуваючи загрозу своїй безпеці, довелося емігрувати з країни.

В еміграції я зіткнувся із сильним переживанням почуття провини - як з'ясувалося пізніше, актуальним для багатьох білорусок/білорусів.

Білоруски/Білоруси за кордоном відчувають провину перед тими, хто в Білорусі. Ті, хто в Білорусі, але боїться виходити на марші, відчувають провину перед тими, хто виходить. Ті, хто регулярно виходять, перед тими, хто були затримані. Ті, хто були затримані – перед тими, кого били. Зрештою, ті, кого били – перед тими, хто не вижив чи отримав інвалідність через тортури. За своїми властивостями це почуття найближче до «провини того, хто вижив». Це переживання вперше описали психологи у роботі з тими, хто вижив після Голокосту.

Всі ці питання та обставини поєдналися у Перформансі, свідками якого ви сьогодні є.

Час тут постає однією з головних дійових осіб.

Проте саме я вибираю, в яку позу стати та на який час.

Сьогодні перформанс триватиме рівно годину.

Я запустив таймер зворотного відліку, але його видно тільки вам. На відміну від мене, ви можете стежити за часом і розуміти, коли перформанс завершиться.

Ви можете вільно пересуватися під час перформансу по простору, комунікувати зі мною якщо забажаєте, а можете будь-якої миті (і на будь-який час) приєднатися до мене, прийнявши таку саму позу. Ви можете бути свідками або співучасниками мого перформативного жесту.

Я хочу показати вам фрагмент відео від 12 серпня. На кадрах зображені події, які відбувалися в УВС адміністрації Фрунзенського району Мінська.

За словами постраждалого в позі, яку я сьогодні вибрав і прийняв, він знаходився близько 4-х годин.

Я прошу прийняти мій жест Солідарності з усіма, хто постраждав від насильства режиму. Я та вся команда проекту створили цей перформанс також для того, щоб зібрати фінансову допомогу жертвам насильства – ми відкрили благодійний рахунок у фонді ХУМАНОШ. Це фонд допомоги людям, які постраждали від репресій у Білорусі.

Ви можете скористатися QR-кодом на сайті проекту, щоб зробити пожертвування, якщо у вас виникне бажання.

Насильство та катування у Білорусі не припиняються ні на жодний день: у в'язницях, у слідчих комітетах, на вулицях.

Project page:



marinadashuk.art/body